суббота, 28 апреля 2018 г.

Виховна година «Чорнобиль не має минулого»

Мета: Розширити знання дітей про Чорнобильську трагедію, розповісти про ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, показати, що чужої біди немає. Вчити застосовувати у повсякденному житті елементарні радіаційно-гігієнічні навички. Виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей людяність, доброту.

Хід заняття
  1.   Було собі в Україні місто Чорнобиль. Затишне, красиве. Та біля нього побудували атомну станцію.
   Сталася аварія на атомній станції. Багато земель Укараїни стали брудні. На них не можна сіяти, пасти худобу. На заражених землях нікому тепер не можна жити. Ті землі треба лікувати. Чорнобиль — тепер велика рана України.
    Чорнобиль походить від назви гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім — місто, а згодом — і атомна електростанція.
    26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася найбільша катастрофа сторіччя. Це була трагедія не тільки для України, а й для всього людства. Найбільшому радіоактивному забрудненню піддались області України, Білорусі, Росії. Це територія з населенням 7,1 млн осіб, із них 3 млн дітей. — Діти, а ви знаєте, що означає слово «радіація»? Слово «радіація» походить від латинського слова «радіус», що означає «промінь». Тобто те, що рухається у просторі, як промінь світла. Аварія на Чорнобильській АЕС, смертоносне полум'я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших. Вони, ризикуючи своїм життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми відвернути трагедію.

2. Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.  Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.

3. Як багато горя... Воно б'є у наше серце, у свідомість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, забираючи все нові й нові жертви.
Але я вірю, що пісня у лузі ще озветься і доля сонечком зійде, з'явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, мій краю.
Учениця
У луках пишається калина,
Біжить по каменю вода.
За руку мати молода
Веде у світ малого сина.
Щебече, мов пташа, дитина,
Цвіте і сяє далина,
Але тривожна і сумна
Лежить під небом Україна.
Здається, ніби мирна днина,
Протее, Чорнобильська біда
Не проминула без сліда.
І гіркота пече полинна.
Передчуття терзають злі;
Повторюють все важче й важче,
Що вічно будуть син і мати,
І будуть люди на Землі.
4. Пролітають роки. Для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжує життя. Вона мовчки страждає за помилки людей. Природа оживає:
Жасмин цвіте, і трави косять,
І сіно пахне і п’янить.
І йдуть дощі, коли не просять,
І з вітром колос гомонить.
Усе живе жадає жити,
Снаги і сили повне вщерть.
І важко, й страшно говорити,
Що над усім чигає смерть.
 5.    Радіація встигла наробити багато лиха не лише теперішньому поколінню, але й прийдешньому. Чорнобиль — незагойна рана на тілі нашої землі.
У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населени
х пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. На цей час усього виселено із чорнобильської зони 166 тисяч населення.
     Більше 2 тисяч населених пунктів мають статус постраждалих.
    Повертаючись до безлюдної зони, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості безлюдні будинки.
Учень
6. Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І плине над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе.
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка –
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра.

7. Вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди, а не безсмертні боги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тон ядерного палива, яке містилось у розірваному череві енергоблока. Воно будь-якої миті могло бути викинуте в довкілля і розпорошене, посилити масштаби трагедії. Наші звичайні пожежники, прості прип'ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність, їхні імена тепер укарбовані в історію Землі та пам’ять землян.
   А потім ще довгі місяці ліквідатори одягатимуть маски й респіратори, які нікого з них так і не захистять від удару радіації, і мовчки та жертовно ітимуть на війну з ворогом, який не знає ні жалю, ні милості. I, перш ніж упасти потятими в бою, виконають призначене їм долею-не дадуть розростися біді.

 8. Чорнобиль... Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг і безсмертя, це пам'ять, і це наш нестерпний біль.
Наша доля, наше горе,
Біль пекучий — чорний біль.
Сліз велике чорне море!
Чорнобиль.
Чорний квітень, чорні квіти,
Чорна вранішня зоря...
Не пішли до школи діти.
Ой біда!
Не на рік, і не на десять,
не на вік, а навіки
Погоріли білі весни,
Мов граки.
   Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь — знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, вона спричинила трагічні наслідки. Чорнобильське лихо...

Учениця
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над Землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження,
Його уроків людство не забуде.

- Діти, які уроки Чорнобиля має на увазі автор цих рядків?
- Головний урок: людство, яке відкрило атомну енергію, ще не було готове до її безпечного використання. Людство зі своєю техногенною цивілізацією прагне до нових відкриттів, нових знань. Але морально ще не готове правильно використати свої знання, не зашкодивщи природі і самому собі.
На Землі, у домі вселюдському
Протиріч і негараздів тьма.
Люди! Будьмо пильними у ньому –
Іншого житла у нас нема!

За днями дні — минув повільно рік,
За днями дні — і 32-й минає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться. Ні! Ні!










Комментариев нет:

Отправить комментарий